1 суть поетики як протолітературознавства.

Пое́тика (грец. poietike — майстерність творення) — один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентуації у зв'язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу поетикою називалось учення про художню літературу взагалі («Поетика» Аристотеля, «Послання до Пізонів» Горація та інші). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для поетики нормативні питання, які стосувалися передусім описання художньої форми.

Поетика у вузькому сенсі цього слова вивчає "літературність", "перетворення мови в поетичний твір і систему прийомів, завдяки яким це перетворення відбувається" [1]. Більш широке розуміння "передбачає вивчення не тільки мовних, а й інших структурних моментів художнього тексту" [2]. Зустрічається також точка зору на поетику як на розділ загальної естетики і таким чином, поетика відноситься вже не тільки до сфери літератури, а й до всього мистецтва в цілому [3]. 2. Історія поетики. 2.1. Аристотель. Основоположником поетики вважається Аристотель, хоча у нього і були

Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик. Роль «Історичної поетики» В. Веселовського у розвитку дисципліни. Теорія літератури з-поміж інших літературознавчих дисциплін. Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова, певним чином відібрані письменником із лексичного запасу мови й поєднані в певному порядку в мовленнєвому потоці, складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріально втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ людини, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово — особливий матеріал.

Поетика і риторика Аристотеля будуть нами розглянуті докладно в зв'язку з тим, що однойменні твори лягли в основу як європейської філософії мистецтва, так і пізнішої теорії красномовства, а багато в чому - і соціальної комунікації. Аристотелевская теорія поетичного мистецтва - поетика - викладена в однойменному творі "Поетика". Слово "поетика" але своєю формою є прикметником - poetike, визначальним іменник "мистецтво" - techne. Таким чином, мова йде про прийоми і правила створення словесного твору, перш за все віршованого, а ще точніше - трагедії, хоча аристо

Надто короткою була поетика 1718 - 1719 років, хоча «в цій уперше зустрічаємо спробу і характеристики українського силабічного вірша, правда, як додаток». У 20 - 30-х роках XVIII століття були написані ще кілька поетик. Одна з них, Митрофана Слотвинського (рік народження невідомий - 1752 p.), повністю повторила працю Ф. Прокоповича. Більш вдала спроба належить Митрофанові Довгалевському (роки народження і смерті невідомі), який увійшов в українську літературу як автор шкільних драм та інтермедій. Його курс поетики «Сад поетичний» (1736 - 1737 pp.) є специфічним зводом відомостей про давню укра

Поетика — це один з найдавніших термінів літературознавства. Грецьке роіеtікe — майстерність творення, техніка творчості. В епоху античності поетикою вважали науку про художню літературу. Так розуміли поетику Аристотель ("Поетика") і Горацій ("До Пісонів"). Автором нормативної поетики є Н. Буало ("Мистецтво поетичне"). В основі описових поетик — порівняльне вивчення різних літератур. Історичні поетики досліджують еволюцію видів, жанрів і художніх засобів, використовують порівняльно-історичний принцип. Основоположником історичної поетики був О. Веселовський, який так визначив її предмет: "Еволюція поетичної свідомості і її форми".

«Поетика» - невелике за розміром, але глибоко змістовне твір. По ходу міркування в ній зачіпаються основні питання естетики і теорії мистецтва - походження і класифікація мистецтв, ставлення мистецтва до дійсності, сутність естетичного сприйняття, поняття прекрасного, принципи художньої оцінки, специфіка окремих видів мистецтва. Аристотель визнає мистецтво особливим видом людської діяльності, що має свої самостійні закони. Хоча питання теорії поезії вивчалися у греків з часів софістів, перший систематичний виклад поетики, як окремої дисципліни, дано Арістотелем. Не називаючи ніде Платона по ім

Завданням поетики (інакше - теорії словесності або літератури) є вивчення способів побудови літературних творів*. Об'єктом вивчення в поетиці є художня література. Способом вивчення є опис і класифікація явищ і їх тлумачення. Література, або словесність, - як показує ця остання назва - входить до складу словесної, або мовної діяльності людини. Звідси випливає, що в ряду наукових дисциплін теорія літератури близько примикає до науки, що вивчає мову, тобто до лінгвістики*. Є цілий ряд прикордонних наукових проблем, які можна однаково віднести як до проблем лінгвістики, так і до проблем теор

Поетика є наукою, що вивчає архітектуру як мистецтво образотворення. Поняття “поетика” походить від грецького слова “ποίησις”, яке спершу означало продукцію, творчість як результат. 38. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository ena.lp.edu.ua. людської діяльності. Отже, зміст поняття поетики як мистецтва образотворення розкривається через три характе-ристики: красу, істину і процес творення-тривання поетики як активне розгортання добра – любові в світі, що в сучасній науці означено етикою, або вужчим поняттям – екоетикою. Душа поетики, її потенціал в образі є проявом активності Духу Благодаті і образним втіленням ідеї (переображення духу в мовах мистецтв).

Прийнято було вважати, що до наших часів дійшов лише перший том, проте 1839 р. у Національній бібліотеці Франції знайшли анонімний рукопис Х ст. давньогрецькою мовою. Назву «Tractatus Coislinianus» («Куаленівський трактат») він отримав на честь власника колекції — Анрі де Куалена. Ймовірно, це пізній конспект із втраченого другого тому «Поетики», у якому, як пише й сам Арістотель, мало йтися про комедію. А Куаленівський трактат постулює: «Комедія є імітацією дії абсурдної й невдалої…, що через задоволення і сміх здійснює очищення подібних емоцій. Її матір’ю є сміх».

Найкращий текст, що підсумовую розвиток поетики – Горацій «Послання до Пізонів». Текст унормував розвиток як тодішнього мистецтва стова так і поетики (що і як мусить робити письменник, чого прагнути, що являє собою художня майстерність). Твір став посібником з поезії та поетики у Середньовіччя та Відродження. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».

Поетика — розділ теорії літератури який трактує з урахуванням певних науково-методологічних передумов питання специфічної структури літературного твори, поетичної форми, техніки (коштів, прийомів) поетичного мистецтва. Термін «П.» переноситься іноді на об'єкт вивчення, напр. «пушкінської поетики», «поетики Шекспіра» тощо. п. У його історичному розвитку П. як наука пройшла довгий шлях, змінюючи значною мірою обриси граней свого предмети й характер своїх завдань, то звужуючись до меж зводу поетичних правил, то розширяючись розширюється до кордонів, майже збігаються з межами історії літерату

Як поетики та риторики в Античність.. ВУЗ: КНЛУ. Європейська наука про літературу почалася з Аристотеля, оскільки він є автором “Поетики”, “Риторики” і “Метафізики”, де відбувається формування літературознавчих дисциплін таких як теорія літ., стилістики і особливо поетики. В рамках риторики відбувається формування теорії прози і стилістики (крім «Риторики» Арістотеля, твори Сократа, Цицерона, Квінтіліана «Про освідченість оратора»). У своїй роботі «Наука поезії» Горацій намагався створити правила як правильно складати худ. текст. Ксенофонт вважається творцем худ. прози. 2. Основні ідеї «Поетики» Аристотеля.

До 18 ст П. була в основному поетикою віршованих і притому «високих» жанрів. З прозаїчних жанрів притягувалися головним чином жанри урочистої, ораторської промови, для вивчення якої існувала спеціальна наукова дисципліна — риторика, що накопила багатий матеріал для класифікації і опису багатьох явищ літературної мови, але що при цьому мала аналогічний, нормативно-догматичний характер. Спроби теоретичного аналізу природи художніх прозаїчних жанрів (наприклад, романа) виникають спочатку поза областю офіційної П. Лішь просвітителі (Р. Е. Лессинг, Д. Дідро ) в боротьбі з класицизмом завдають першо

Історія виникнення поетики як теорії, що вивчає поетичну діяльність. За літературознавчим словником поетика - наука про структуру творів і їх комплексів: творчості письменників в цілому, літературного напряму, літературної епохи і так далі. Поетика співвідноситься з основними галузями літератури: в теорії літератури вона дає загальну поетику, тобто науку про структуру будь-якого твору; у площині історії літератури існує історична поетика, що досліджує розвиток цілих художніх структур і їх окремих елементів (жанрів, сюжетів, стилістичних образів і т. д.); можливе вживання принципів поетики в кр

Найдавнішою вітчизняною поетикою була праця 1637 року, що мала назву «Liber arris poeticae as anno Domini, 1637». Однак вона не збереглася і, як свідчить Л. Білецький, відома нам лише з праці М. Булгакова «История Киевской Академии» (СПб., 1843) [див.: 4, 56]. Збереглася більш пізня поетика — 1685 року. «Для всіх вищенаведених українських поетик найхарактернішою рисою є сильне поплутання піїтики з риторикою» [5, 59]. Проблеми віршування були порушені в «Граматиці» («Грамматики славенскія правилное синтагма»), надрукованій у 1619 році, її автор Мелетій Смотрицький (бл. 1578— 1633 pp.) назвав відповідний розділ цієї праці «Просодія віршова».

Предметом наукового дослідження є особливості поетики повістей Б. Харчука, написаних у 70-80-х рр. ХХ ст., їх константні й змінні риси. Теоретичну та методологічну основу дослідження складають літературно-критичні праці Вперше в українському літературознавстві здійснено спробу цілісного аналізу повістей Б. Харчука крізь призму художньо-естетичних пошуків письменства другої половини ХХ ст., визначено специфіку художньої реалізації проблематики та особливості стильових домінант повістей Харчука 70-80-х рр., які досліджено у синхронному й діахронному аспектах та у зв'язку з традиціями класичної літератури ХІХ - ХХ ст. Доведено, що, на відміну від літературознавчого традиційного поцінування Б.

Вступ до літературознавства наближає до пізнання філософ­ ських орбіт художнього слова як самобутнього інструменту про­ никнення п сутність людського буття, літератури як художнього явища, п також різних граней літературного процесу. Таке розу­ міння . концептуальну основу пропонованого навчального посібника, покликаного сформувати цілісне бачення літератури і літературозииіістна. Зміст його наповнений системними знаннями про уніка/..у природу